Правова політика : поняття і види

Політика здійснюється в різних сферах життєдіяльності суспільства і в цьому зв'язку може мати різну природу і спрямованість. Як відомо, буває політика соціальна, економічна, національна та т. п.
Зараз на перший план все більше і більше виходить політика правова, бо в сучасних умовах без неї неможливо цивілізовано і гарантовано реалізувати всі інші види політики . Непродумана і слабка правова політика, сполучена з недосконалою і пробільних юридичною базою, з протиріччями у правових актах, з нечіткими пріоритетами веде до збоїв і в здійсненні політики соціальної, економічної та інш.
Крім усього іншого, роль права в житті українського суспільства різко зросла, збільшилися потоки правової інформації, значно більше стало прийматися різного роду правових актів, підвищився статус низки нормативних актів, складається нова нормативно - правова ситуація. Це пов'язано ще і з тим, що наше суспільство, фізичні та юридичні особи активніше стали використовувати право для вирішення нагальних проблем, для вирішення різного роду конфліктів, вище стали цінувати « миротворчі » юридичні засоби.
На наш погляд, правова політика - це науково обгрунтована, послідовна і системна діяльність державних і муніципальних органів щодо створення ефективного механізму правового регулювання, по цивілізованому використанню юридичних засобів у досягненні таких цілей, як найбільш повне забезпечення прав і свобод людини і громадянина, зміцнення дисципліни, законності та правопорядку, формування правової державності і високого рівня правової культури і життя суспільства й особистості.
Правова політика покликана керувати процесами правового розвитку конкретної країни, підвищувати ступінь впорядкованості та організації юридичного буття.
Правова політика являє собою систему пріоритетів в юридичній діяльності, у правовій сфері, грунтується на принципах конституції та загальновизнаних нормах міжнародного права, знаходить своє переважне вираження у правових актах конкретної країни. Вона орієнтує суспільство і відповідні органи держави і місцевого самоврядування на вирішення актуальних проблем - на захист прав і законних інтересів суб'єктів, прогресивно-юридичний розвиток тієї чи іншої країни і вдосконалення її правового регулювання . Правова політика необхідна для формування повноцінної і ефективної правової системи країни та регіонів.
Правова політика є обумовлена ​​системою основоположних політико-правових ідей та принципів свідомо -вольова, послідовна діяльність суб'єктів правової дійсності , спрямована на науково обгрунтоване використання права для належної організації суспільного життя. У зв'язку з проведеними в країні політико-правовими перетвореннями вироблення науково обгрунтованої та ефективної правової політики стає першочерговим завданням сучасної юридичної науки і практики. Від ступеня вирішення цього завдання залежить легітимний характер реформ та їх проведення у правовому руслі.
У формуванні і реалізації правової політики більшою чи меншою мірою беруть участь всі суб'єкти політико-правового життя . Від вищих представницьких органів держави, що визначають стратегію правової політики, до органів управління, що реалізують тактику, і до окремого громадянина . Особлива роль серед них відводиться правотворческим і правозастосовні органам, які, формуючи та реалі та основні напрямки правової політики, створюють правові приписи та методами переконання і примусу домагаються їх втілення в життя.
У процесі формування правової політики визначаються види суспільних відносин, що підлягають правовому врегулюванню, планується правотворча діяльність, встановлюються режими регулювання різних відносин, завдання правозастосовні органам, розробляються заходи по боротьбі із злочинністю і т. д. Вплив політики на право особливо проявляється в публічному праві, що відбиває особливості взаємодії держави з іншими суб'єктами суспільного життя. Така політизація пояснюється законодавчим закріпленням в його змісті юридичних основ існуючого суспільно-політичного ладу. Конституція стає основою існуючої правової нулі - тики .
Нагромаджені проблеми і кризові явища в розвитку суспільства ставлять перед правовою політикою першочергові завдання і визначають її пріоритети:
подолання тривалої безсилля влади і посилення її координуючої ролі на основі загальнонаціонального представництва ;
боротьба з бюрократизмом і корупцією , мінімізація відчуження влади від насущних інтересів населення;
вирівнювання балансу в поділі влади і дозвіл проблем федерального устрою ;
пошук оптимальної взаємодії держави , права і суспільства;
поліпшення якості прийнятих правових актів і підвищення професіоналізму законодавців і правопріменітелей ;
усунення розриву між декларацією прав людини і практикою їх реального використання , посилення моральних засад у правовій політиці і стимулювання соціальної активності особистості;
зміцнення законності , правопорядку та реальної демократії .
Правова політика дуже різноманітна за своєю природою. Залежно від сфери здійснення вона може бути конституційної , кримінальної, сімейно - шлюбної , фінансової , податкової , митної , банківської і т. п.; залежно від змісту - законодавчої , виконавчої , суддівської , прокурорської , нотаріальної та т. д.; в залежно від цілей - поточної і перспективної ; залежно від функцій - Праворегулятівная і правоохоронної та інш.

Форми і принципи правової політики

Правова політика сучасної України повинна складатися з наступних основних напрямків , які цілком можуть вважатися формами її реалізації .
Правотворча форма втілюється переважно у прийнятті , зміні та скасування нормативних актів і договорів. Головна проблема тут полягає не в кількості нормативних актів і договорів , а в тому , щоб вони були пов'язані в єдину систему.
Правозастосовна форма переважно втілюється в правозастосовних актах , документах індивідуального , персоніфікованого характеру . Особливістю даної форми є те , що в сучасних умовах значно розширився суб'єктний склад правозастосування . Тепер активно , але не завжди , на жаль , законно застосовують право і недержавні структури : органи місцевого самоврядування , керівники приватних фірм , банків , громадських об'єднань і т. п.
Правоінтерпретаціонная форма переважно втілюється в актах тлумачення правових норм ( інтерпретаційних актах) .
Доктринальна форма переважно втілюється в проектах правових актів , в науковому передбаченні розвитку юридичних ситуацій . Юридична наука - найважливіший напрям правової політики , оскільки саме тут розробляється ідеологія права як соціального інституту , його цілі , функції , принципи , дух і сенс , формуються нові галузі , інститути і норми права , нові юридичні конструкції , поняття , інструменти , прогнозується еволюція юридичних технологій і правового життя . Юридичні погляди та концепції надзвичайно значимі для формування моделі правового регулювання , для вдосконалення законодавства , для оптимізації методології тлумачення юридичних норм , для правореалізаціонной процесу .
Правообучающая форма проявляється у підготовці юристів нового покоління , готових творчо діяти в новій політико - правової ситуації. Зараз , як ніколи , підвищується роль вищої юридичної освіти, яка має виробляти імунітет у студентів - випускників до негативних сторонах наявної юридичної практики.
Існують такі принципи вибудовування правової політики в сучасній Україні:
чітке позначення пріоритетів юридичної діяльності , які повинні випливати з цілей і завдань держави ;
передбачення майбутніх юридичних « шляхів » суб'єктів політики і відповідне їх втілення в життя ;
орієнтація на досяжні в даній ситуації цілі та застосування реальних юридичних засобів ;
комплексне і взаємозабезпечують використання форм реалізації правової політики ( правотворчої , правозастосовчої , правоінтерпретаціонной , доктринальної , правообучаюшей ) ;
підвищення якості та рівня правового життя суспільства і особистості як результати правової політики , що виражається у впевненості громадян , в гарантування їх статусу , в можливості планувати свою життєдіяльність на перспективу , в узгодженості та передбачуваності дій влади.

Правова політика

Правова політика це науково обгрунтована , послідовна і системна діяльність державних і муніципальних органів щодо створення ефективного механізму правового регулювання , цивілізованого використання юридичних засобів у досягненні таких цілей , як найбільш повне забезпечення прав і свобод людини і громадянина , зміцнення дисципліни , законності та правопорядку , формування правової державності і високого рівня правової культури і життя суспільства й особистості.
Пріоритетами сучасної російської правової політики є : подолання тривалої безсилля влади і посилення її координуючої ролі на основі загальнонаціонального представництва ; боротьба з бюрократизмом і корупцією , мінімізація відчуження влади від насущних інтересів населення; вирівнювання балансу в поділі влади і дозвіл проблем федерального устрою ; пошук оптимальної взаємодії держави , права і суспільства; поліпшення якості прийнятих правових актів і підвищення професіоналізму законодавців і правопріменітелей ; усунення розриву між декларацією прав людини і практикою їх реального використання , посилення моральних засад у правовій політиці і стимулювання соціальної активності особистості; зміцнення законності , правопорядку та реальної демократії .

Формами правової політики виступають : правотворча - втілюється переважно у прийнятті , зміні та скасування нормативних актів і договорів ; правозастосовна - втілюється в правозастосовних актах , документах індивідуального , персоніфікованого характеру; правоінтерпретаціонная - втілюється в актах тлумачення правових норм ( інтерпретаційних актах) ; доктринальна - втілюється в проектах правових актів , в науковому передбаченні розвитку юридичних ситуацій; правообучающая - проявляється у підготовці юристів нового покоління , готових творчо діяти в новій політико - правової ситуації.

Залежно від сфери здійснення правова політика може бути конституційної , кримінальної, сімейно - шлюбної , фінансової , податкової , митної , банківської тощо; залежно від змісту - законодавчої , виконавчої , суддівської , прокурорської , нотаріальної та т.д.; залежно від цілей - поточної і перспективної ; залежно від функцій - Праворегулятівная та правоохоронної .

Економічна політика та її завдання.

Економічна теорія завжди використовується для вироблення економічної політики. Економічна політика - це діяльність держави щодо вирішення економічних проблем і приведення в дію їх механізмів .
Вироблення конкретних програм є не простою справою. Спочатку необхідно чітке визначення цілей , потім визнати можливі наслідки альтернативних програм досягнення цілей. Це вимагає чіткого уявлення про економічні результати , про вигоди , витратах і політичної здійсненності кожної з альтернативних програм. Далі економісти , політики зобов'язані вивчити минулий досвід реалізації подібних програм і оцінити їх ефективність : тільки шляхом такої оцінки можна розраховувати на підвищення результативності економічної політики.

Основні завдання економічної політики


Економічна свобода - надання можливості вибору варіантів поведінки економічним суб'єктам у господарській практиці .

Повна зайнятість - утримування безробіття на природному рівні .

Економічне зростання - підвищення добробуту і якості життя всього народу.

Стабільність цін - зменшення інфляції та забезпечення стабільності у фінансовій сфері.

Справедливе оподаткування - введення податкових пільг для груп населення з низькими доходами.

Соціально - економічні гарантії - створення умов нормальної життєдіяльності соціально незахищених громадян ( утриманці , хворі) .

Оптимальна грошово - кредитна політика - контроль над грошовою масою і процентними ставками.

Охорона навколишнього середовища - дотримання вимог і норм екологічної безпеки.

Принципи та теорії являють собою змістовні узагальнення , засновані на аналізі фактів , але і факти служать постійною перевіркою правильності вже встановлених принципів. Факти з часом змінюються , тому необхідно постійно звіряти існуючі принципи і теорії з мінливої ​​економічної середовищем. Історія економічних ідей рясніє колись вірними узагальненнями економічної поведінки , які застарівали з зміною ходу подій.

Складові політики

Суб'єктом вироблення фінансової політики є держава в особі вищих органів влади і управління та основних фінансових органів - Міністерства фінансів та центрального банку , а суб'єктами реалізації - фінансові органи та установи. При цьому формування фінансової політики включає концептуальне визначення принципів і напрямів цієї політики з позицій вирішення поставлених завдань соціально- економічного розвитку ( вищі органи влади та управління) і розробка конкретних заходів щодо реалізації поставлених завдань (Міністерство фінансів та центральний банк).
Складові фінансової політики . Фінансова політика розглядається в широкому і вузькому сенсі . У широкому сенсі вона відображає всі сторони функціонування фінансів і охоплює монетарну ( грошово -кредитну ) та фіскальну політики .
Монетарна політика являє собою комплекс дій та заходів у сфері грошового ринку . Її механізм грунтується на пропозиції грошей та їх вартості як фінансових ресурсів .
Фіскальна політика характеризує дії держави щодо централізації частини виробленого ВВП та його громадського використання . Вона здійснюється шляхом впровадження різних методів мобілізації державних доходів та розподілу цих коштів за окремими напрямами державних витрат . Саме фіскальна політика становить основу фінансової політики у її вузькому розумінні . Разом з тим ця політика ширша, оскільки включає також політику у сферах фондового і страхового ринків та міжнародних фінансів .
Фіскальну політику трохи умовно можна розділити за двома напрямками - на податкову і бюджетну . Податкова політика характеризує діяльність держави у сфері оподаткування - встановлення видів та співвідношення податків , визначення платників та підходів до них (уніфікований чи диференційований ), установлення ставок оподаткування , надання податкових пільг і . Вона відображає як потреби держави в коштах, так і вплив податків на діяльність підприємств і громадян. Бюджетнаяполітіка являє собою діяльність щодо формування бюджету держави , його збалансування , розподіл бюджетних коштів тощо .